Синдром дефіциту уваги вбиває мотивацію підлітка
Синдром дефіциту уваги вбиває мотивацію
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) створює великі проблеми з мотивацією для підлітків. Психологи стверджують, що синдром дефіциту уваги впливає на мотивацію так само сильно, як і здатність зосереджувати увагу на об'єктах. Прийнято вважати, що першорядними причинами СДУГ є біологічні, тому нерідко дитині потрібне медикаментозне лікування. Однак експерти часто не беруть до уваги психологічні чинники.
СДУГ можна порівняти з великим збільшувальним склом, яке збільшує найменші проблеми мотивації підлітків. Головною з таких проблем є прагнення підлітків до незалежності. Підлітки хочуть самостійно приймати рішення, але водночас прагнуть залишитися маленькими дітьми, залежними від своїх батьків. Коли ваша дитина сперечається про те, коли повертатися додому, вона намагається утвердити свою самостійність, а коли не прибирає у своїй кімнаті або забуває взяти підручники в школу, то показує свою залежність від вас.
Але як СДУГ збільшує проблеми підлітків? Більшість батьків, чиї діти страждають від СДУГ, робить для своїх дітей більше, ніж батьки їхніх однолітків. Така увага до життя дитини ефективна в молодшому віці: це допомагає їй бути організованою та зосередженою. Але коли шкільне життя дитини починає ускладнюватися (матеріал стає важчим, а шкільних предметів – більше), у неї настає період статевого дозрівання. Підлітки, які страждають від СДУГ, частіше відмовляються від допомоги батьків, ніж їхні однолітки. Це відбувається тому, що втручання батьків ще більш загрозливе для їх незалежності.
Є ще одна проблема, яка завдає шкоди підліткам з СДУГ. На відміну від дівчаток, хлопчики та юнаки змушені доводити свою мужність один перед одним. Вони намагаються бути компетентними та відповідальними. Тому хлопчик із СДУГ, який має проблеми з навчанням, може вважати, що його неуважність і неорганізованість становлять загрозу його мужності. Підліток намагатиметься раціоналізувати свої почуття й говорити, що навчання не має великого значення. Його успішність значить для нього набагато менше, ніж самооцінка та впевненість у собі.
Якщо СДУГ шкодить мотивації підлітків, то як її можна відновити? Ключем до створення внутрішньої мотивації підлітка є три компоненти: компетенція, контроль і зв'язок. Розгляньмо докладніше перші два компоненти.
Щоб мотивувати себе зайнятися чимось, людина повинна почуватися компетентною в обраній царині. Вона також повинна відчувати контроль над процесом і результатом.
Самомотивація ґрунтується на почутті самостійності, а це означає вибір і здатність долати його наслідки. Самостійність – це те, чого прагнуть підлітки, хоча вони не завжди готові прийняти відповідальність.
Щоб вирішити цю проблему, батьки повинні поступово відступати, менше втручатися в дитячі справи. Якщо ви будете менше брати відповідальність за життя дитини, поступово вона навчиться сама справлятися зі своїми клопотами. Пам'ятайте, що для цього може знадобитися деякий час. Але вашому підлітку не потрібно досягати всього відразу. Наприклад, щоб вступити в університет, йому не обов'язково відразу отримувати найвищі бали в школі. Але чим більше ви дозволяєте йому брати на себе відповідальність, тим вищі його шанси на вступ.
Розгляньмо декілька способів, як привчити дитину до відповідальності.
Установіть правила й кордони, але не контролюйте дитину. Дітям потрібні обмеження в школі та за її межами. Коли ви говорите, щоб дитина була вдома о 23.00, це більш правильно, ніж сварити її за те, що вона повернулася о 2-й годині ночі. Те ж саме стосується й шкільних оцінок. Озвучте дитині мінімальні очікування з приводу її оцінок (не потрібно вимагати від неї найвищої успішності). Переконайтеся, що ваші очікування розумні, і розкажіть дитині, як досягти такого результату. Перевіряйте дитину приблизно раз на три тижні, але не щовечора. Якщо успішність дитини залишається низькою, їй потрібні додаткові правила (наприклад, можна обмежити її час для комп'ютерних ігор, забирати в неї мобільний телефон на час, коли вона вчить уроки, тощо) доти, поки вона не підвищить успішність. Ідея полягає в тому, щоб донести до дитини думку: «Мені здається, ти недостатньо уваги приділяєш навчанню, тому ми повинні обмежити інші твої заняття».
Використовуйте розвивальне виховання. Такий підхід допомагає досягти цілей розвитку дитини. Формування здібностей і навичок не відбувається за один день, потребуючи певного часу. Розвивальне виховання – це те, що відбувається, коли батьки або вчителі допомагають дитині опанувати навички, до яких дитина вже має здатність. Розвивальне навчання – це не те ж саме, що й надмірна опіка. Розвивальне виховання покликане удосконалювати навички дитини, надмірна опіка – контролювати її. Наприклад, дитині може знадобитися, щоб ви відзначили заплановані справи у її календарі, але потім її обов'язок – стежити за виконанням цих справ.
Не робіть занадто багато для дитини. Складіть список усіх справ, які ви робите для своєї дитини протягом тижня. Подумайте про те, що з цього списку дитина може виконати самостійно, а що – ні. Пам'ятайте, що є різниця між «не може» й «не хоче». Викресліть зі списку якомога більше справ, які дитина здатна виконувати сама. Подумайте при цьому про можливі наслідки. Наприклад, якщо дитині під силу самостійно записатися на прийом до стоматолога, але вона не робить цього, почекайте трохи, не втручайтеся. Якщо якась справа здасться вам заскладною для самостійного виконання дитиною (наприклад, подання документів в університет), допоможіть їй, але надайте дитині змогу зробити частину роботи самостійно. Так ви навчите її бути відповідальною. Також зверніть увагу на домашні обов'язки, які дитина може виконувати самотужки.
Не намагайтеся бути супергероєм. Якщо ви рятуєте дитину від усіх проблем, це не дає їй шансу самій набути навички, необхідні для самостійного вирішення різних питань. Також дитина отримує повідомлення, що вона некомпетентна, не здатна обійтися без вас.
Ситуації, у які потрапляє ваша дитина, можуть бути трьох видів: ті, у яких вона точно потребує вас, тому що наслідки можуть бути дуже вагомими (наприклад, проблеми зі здоров'ям або руйнівні для дитини взаємини з учителем); ті, з якими вона може впоратися з вашою допомогою (наприклад, ситуації, у яких ви нагадуєте дитині про крайні терміни виконання роботи), а також ті, з якими вона може впоратися самостійно (наприклад, уроки, домашні обов'язки тощо).
