Гострі респіраторні вірусні інфекції
Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) — це група вірусних інфекцій, яка характеризується симптомами інфекційного токсикозу і переважним ураженням слизових оболонок дихальних шляхів.
До цієї групи захворювань належать грип, парагрип, аденовірусна, респіраторно-синцитіальна, риновірусна, реовірусна, коронавірусна, ентеровірусна та деякі інші вірусні інфекції.
Найвища захворюваність на ГРВІ серед дітей від 6 міс до 3 років, що зумовлено початком відвідування ними дитячих закладів і значним збільшенням контактів між дітьми. Встановлено, що діти молодше 1 року хворіють кожного року на ГРВІ в середньому 6,7 разу, віком від 1 до 5 років — 7,4–8,3 разу, від 6 до 12 років — 5,5 разу. За даними різних авторів, дитина, яка відвідує дитячий колектив, протягом першого року може хворіти на ГРВІ та ГРІ до 10 разів, другого року — 5–7 разів, в наступні роки — 3–5 разів за рік. Повторні захворювання ГРВІ та ГРІ суттєво впливають на розвиток дитини. Вони призводять до ослаблення захисних сил організму, сприяють формуванню хронічних вогнищ інфекції, спричинюють алергізацію організму, перешкоджають проведенню профілактичних щеплень, затримують фізичний і психомоторний розвиток дитини.
Етіологія
Збудники ГРВІ поділяються на такі групи:
Ortomyxoviridae, до яких відноситься вірус грипу;
Paramyxoviridae — парагрип та респіраторно-синцитіальні віруси;
Adenoviridae — аденовірус;
Picornaviridae — віруси ЕСНО, Коксакі, риновіруси;
Reoviridae — реовіруси;
Coronaviridae — коронавіруси.
Influenza virus (вірус грипу) — вірус, який містить РНК. За антигенною структурою вірус грипу поділяється на 3 типи: А, В, С. Характерною особливістю вірусу грипу А є зміна антигенних властивостей поверхневих білків: гемаглютиніну (Н) та нейрамінідази (N), процес мінливості яких відбувається незалежно один від одного. При цьому можлива мінливість як одного антигену (дрейф), так і зміна двох антигенів одразу (шифт). Дрейф відбувається кожні 2–3 роки, а шифт — 1 раз у 10–20 років. Дрейф при грипі зумовлює виникнення епідемій, а шифт — пандемій. Захворювання у людей зумовлені різними комбінаціями 3 підтипів гемаглютиніну ( Н1, Н2, Н3) та 2 підтипів нейромінідази (N1 та N2).
Вірус грипу В характеризується меншою мінливістю, а вірус грипу С має постійну антигенну структуру.
Paramyxovirus (парагрип) — вірус, який містить РНК. Відомо 5 типів вірусу парагрипу (у людини — 4): 1-й — гемадсорбуючий; 2-й — croup associated, який зумовлює 45% випадків крупу серед дітей; 3-й — спричинює розвиток бронхіту, пневмонії тільки у немовлят; 4-й — зумовлює ринофарингіт (виділений тільки у США).
Pneumovirus (респіраторно-синцитіальний вірус) — вірус, який містить РНК. Відомо 2 серовари вірусу. Характерною особливістю є здатність утворювати в культурі клітин синцитій — гігантські клітини, поєднані містками.
Adenovirus (аденовірус) — вперше виділений з мигдаликів та аденоїдів у 1953 р., звідки і походить його назва. Вірус містить ДНК. На цей час відомий 41 серовар вірусу, що має 3 антигени: А — групоспецифічний, В — носій токсигенних властивостей, С — характеризує типоспецифічність. Важливими особливостями аденовірусу є епітеліотропність і лімфотропність.
Enterovirus (ентеровіруси) — ЕСНО і Коксакі, що містять РНК. Коксакі — це назва міста у США, в якому у 1948 р. було вперше виділено вірус. Віруси Коксакі поділяються на 2 групи: Коксакі А (24 серовари) та Коксакі В (6 сероварів). Віруси ЕСНО вперше виділені у 1951 р. Назва походить від початкових букв англійського словосполучення — Enteric Cytopathogenic Human Orphan. Відомо 33 серовари вірусу.
Rhinovirus (риновіруси) — віруси, які містять РНК. Відомий 131 серовар.
Reovirus (реовіруси) — також містять РНК. Відомо 3 серовари реовірусів людини.
Coronavirus (коронавіруси) — містять РНК. Родина коронавірусів налічує 13 сероварів. У людини описано респіраторні та ентеральні коронавіруси.
Епідеміологія
Особливістю епідеміології ГРВІ у дітей є те, що природжений імунітет проти цих інфекцій нестійкий (1–3 міс), а грудне вигодовування, яке забезпечує природний пасивний імунітет, часто відсутнє. У дітей раннього віку, зважаючи на їх відносну ізоляцію, джерело інфекції звичайно встановити не складно. Як правило, це є хвора на ГРВІ доросла людина, а при аденовірусній та реовірусній інфекціях — ще й вірусоносій.
Основний механізм передачі інфекції при ГРВІ — повітряно-краплинний. Факторами передачі є краплинні аерозолі. Поширенню вірусів у навколишнє середовище сприяють катаральні прояви, які характеризують ГРВІ. Так, під час розмови вірус може поширюватися на відстань до 1 м, кашлю — до 2 м, чханні — до 3 м.
Крім повітряно-краплинного механізму передачі при цілому ряді ГРВІ у дітей можливий фекально-оральний, що, в першу чергу зумовлено значною стійкістю деяких вірусів у навколишньому середовищі. Фекально-оральний механізм передачі характерний для таких ГРВІ, як аденовірусна, ентеровірусна, реовірусна та коронавірусна інфекція. Встановлено, що риновірусна інфекція частіше передається через інфіковані носоглотковим слизом хворого постільну білизну, предмети його вжитку та інші речі, але не виключений повітряно-краплинний механізм передачі.
Крім наведених механізмів передачі, можливий також трансплацентарний шлях передачі ГРВІ. При внутрішньоутробному інфікуванні ураження плода може відбутися не тільки за рахунок безпосередньої дії вірусу, але також внаслідок вираженого токсикозу, гіпоксії, впливу токсичних метаболітів, порушеного обміну речовин. До сьогодні прямих доказів тератогенної дії респіраторних вірусів немає, крім ентеровірусів. Доведено, що Коксакі-вірусна інфекція у вагітних — одна з найбільш частих причин природжених вад розвитку у дітей, в першу чергу серцево-судинної та нервової систем. Також виявлено, що при інфікуванні жінок різними респіраторними вірусами у І триместрі вагітності у 2–5 разів підвищується частота мимовільних викиднів, мертвонароджень та вад розвитку. У випадку захворювання вагітної на ГРВІ напередодні пологів дитина може народитися з ознаками природженої інфекції. Ймовірність природженого захворювання при грипі та аденовірусній інфекції досягає 50%, при інших ГРВІ — значно менша. Природжені ГРВІ у дітей можуть ускладнюватися ураженням ЦНС, серцево-судинної системи, легень і в значній кількості випадків закінчуються летально.
Патогенез
Патогенез всіх ГРВІ має багато спільного, що зумовлено епітеліотропністю вірусів, їх токсичною дією, віремією, а також зниженням захисних сил організму дитини, що призводить до розвитку вторинних, бактеріальних, ускладнень. Вхідними воротами при ГРВІ є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. На сучасному етапі велике значення надається місцевому імунітету (вміст у секреті верхніх дихальних шляхів секреторних IgА, лізоциму, пропердину, інтерферону). За наявності достатнього місцевого імунітету процес локалізується в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів.
Серед інших ГРВІ найбільш часто у немовлят відзначають респіраторно-синцитіальну інфекцію, питома вага якої в структурі ГРВІ у дітей першого року життя складає 25%.
Особливістю респіраторно-синцитіальної інфекції у дітей раннього віку є те, що на перший план виступає дихальна недостатність, яка виникає в результаті ураження бронхів і бронхіол респіраторно-синцитіальним вірусом за відсутності чи у разі помірно вираженого інтоксикаційного синдрому. Захворювання починається поступово. Спочатку з’являються симптоми риніту, потім приєднується приступоподібний кашель, через 2–3 дні підвищується температура тіла до 37,5–38 °С. В деяких випадках вона може залишатися нормальною. Тяжкість стану в цей період зумовлена дихальною недостатністю. Задишка звичайно змішаного характеру, проте переважає утруднений видих, спостерігається втягнення поступливих місць грудної клітки, ціаноз. Над легенями виявляється перкуторний тон з коробочним відтінком, вислуховуються множинні розсіяні вологі різнокаліберні хрипи з переважанням дрібнопухирчастих. Швидкість розвитку зазначених симптомів, розлитий характер ураження легень, невідповідність між тяжким ураженням легенів і рівнем загальної інтоксикації, відносно швидка інволюція симптомів захворювання (2–6 днів) характерні для бронхіоліту. Проте у 30% у дітей першого року життя приєднується вторинна бактеріальна інфекція.
Аденовірусна інфекція може супроводжуватися розвитком тонзилофарингіту, ринофарингіту, ринофарингокон’юнктивальної лихоманки, кон’юнктивіту (часто плівчастого), кератокон’юнктивіту, мезаденіту.
Відзначають тривалий, нерідко затяжний, хвилеподібний перебіг аденовірусної інфекції. Частіше, ніж інші ГРВІ, аденовірусна інфекція ускладнюється вторинною пневмонією із затяжним, хвилеподібним перебігом.
Особливостями аденовірусної інфекції у дітей молодших 6 міс є відсутність кон’юнктивіту, збільшення лімфатичних вузлів, інколи — температурної реакції на фоні вираженого риніту.
Грип. У міжепідемічний період реєструється у 10–15% випадків серед усіх ГРВІ, хоча у період епідемій його частота складає 70%.
Для грипу характерний гострий початок з переважанням в клінічній картині симптомів інтоксикації: гіпертермія, в’ялість, що змінюється збудженням, порушення сну, блювання, судоми, порушення свідомості, задишка, тахікардія. Швидко приєднуються судинні розлади: холодні кінцівки, «мармуровий» колір шкіри, акроціаноз, олігурія. Катаральний синдром виражений помірно і з’являється на 2–3-тю добу від початку захворювання.
Особливостями грипу у дітей віком до 3 міс є поступовий початок, температура тіла субфебрильна, в’ялість, відмова від їжі, не характерні нейротоксикоз, стеноз гортані, геморагічний синдром. Катаральні прояви виражені мінімально. Проте у 70% хворих розвиваються вторинні бактеріальні ускладнення, частіше з боку дихальної системи (бронхіт, пневмонія, стенозуючий ларинготрахеобронхіт), але не виключені ускладнення з боку нервової системи (серозний менінгіт, енцефаліт.
Профілактичні заходи при інших ГРВІ:
повноцінне харчування, загартування, активний спосіб життя;
вживання природних фітонцидів (часник, цибуля);
проведення восени та навесні загальнозміцнюючих курсів із застосуванням рослинних адаптогенів (настійка ехінацеї, елеутерококу, женьшеню) та полівітамінів протягом 2–3 тиж;
змащення носових ходів оксоліновою маззю перед виходом на вулицю;
рання ізоляція хворого;
постійне провітрювання приміщень, регулярне вологе прибирання, застосування марлевих пов’язок (4 шари марлі);
обов’язкове миття рук з милом після контакту з хворим.
Регулювання вологості повітря в приміщенні також є одним із засобів профілактики ГРВІ. Так, було встановлено, що максимальна інактивація вірусу парагрипу відбувається при вологості повітря 80%, грипу — 50%.
