4 типи особистісних страхів
4 типи особистісних страхів
Основні різновиди страху були описані Фріцом Ріманом – німецьким психоаналітиком та письменником, який пов’язував особливості різних типів особистості з характерними страхами і відповідними реакціями на них.
1. Страх втрати власної ідентичності
Ознаки: асоціальність, бунтарство, ізоляція, неприйняття авторитетів
Цей страх переживається як страх втрати «Я» та залежності. При взаємодії із соціумом ми маємо підлаштовуватися під правила та очікування середовища, щоб бути частиною певної групи, суспільства. При цьому, якщо людина відходить надто далеко від своєї автентичності, є загроза втрати індивідуальності. Цей страх починає проявлятися уже у ранньому дитинстві.
«Я думаю і роблю по-своєму. Мені все одно, що вам це не подобається»
2. Страх самотності
Ознаки: залежність, “стадний рефлекс”, відсутність власної думки, сліпе слідування авторитетам
Якщо суспільство чи навіть якась невелика група нас не приймає, це переживається як беззахисність та ізоляція. Звісно, ми повинні зберегти свою індивідуальність, але при цьому також вміти налагоджувати стосунки з іншими. Інакше людина ризикує опинитися на периферії соціального життя. Страх перед соціальним відторгненням також проявляється у доволі ранньому віці.
«Я такий, як усі. Я хочу вам подобатися»
3. Страх перед змінами
Ознаки: консервативність, стагнація, ригідність
Цей страх пов’язаний зі страхом смерті. Людина – єдине створіння, яке усвідомлює, що життя має своє завершення. Це усвідомлення викликає глибинне почуття, яке, зазвичай, проявляється у страхові перед усім новим, незвіданим, тим, що потребує завершення та нового початку, трансформації, що символізує перехідний характер людського життя. У дітей досить рано активізується страх перед змінами, які, як їм здається, несуть загрозу їхньому існуванню.
«Я хочу, щоб усе лишалося, як раніше»
4. Страх перед незмінністю
Ознаки: непостійність, відсутність “бази” (освіти, постійної роботи, стосунків тощо)
Цей страх переживається як страх стагнації та несвободи. У корні – також страх смерті, тільки по-іншому проявляється. У людському житті є місце для змін, росту, навіть хаосу. Незмінність – це обмеження життєвої активності, у ній стихійність життя знаходиться під загрозою. Цю загрозу дитина відчуває, коли доводиться засвоювати якісь правила, підкорятися соціальним нормам, бути у системі, яка обмежує спонтанні людські прояви.
«Я не можу втриматися на одному місці. Треба це кидати, і починати щось нове»
Страхи мають парний характер: перший і другий, третій та четвертий – протилежні види страхів.
Якщо активізуються страхи із «протилежних полюсів» – формується гострий внутрішній конфлікт.
Конфлікт страху втрати ідентичності та страху самотності найбільш притаманний підлітковому вікові, коли йде активне формування групової ідентичності.
Конфлікт страхів перед змінами та незмінністю найяскравіше може проявлятися під час проходження кризи середини життя, коли йде переоцінка життєвих цінностей або під час ситуативних кардинальних змін чи колективного стихійного лиха такого, як війна.
Описані види страхів слугують індикатором духовної та інтелектуальної зрілості особистості. Психологічно зріла людина має бути здатною долати кожен зі страхів, який може активізуватися у будь-який період життя.
Ми маємо навчитися взаємодіяти з іншими, без страху за власну автентичність, і водночас зберегти свою індивідуальність, не жертвуючи нею заради конформізму; прийняти те, що «усе тече, все змінюється», і при цьому визнати, що є вічні цінності, суспільні норми моралі, в яких, все ж, можна безпечно проявляти свою спонтанність і автентичність.
Подолання страху – це перемога, яка робить нас сильнішими, ухилення від боротьби – це поразка, яка ослаблює та робить нас вразливішими.
Сили нам та життєвої мудрості долати свої страхи на шляху до перемоги! 
