"Токсичні" люди
Антидот від “токсичних” людей (Резистентність до складних людей)
Помічали як часто трапляється слово “токсичний”? Як правило, ним описують людей, взаємодія з якими викликає різноманітні неприємні стани. Таке явище в сфері соціальних стосунків обросло різноманітними термінами, що їх подекуди непросто тлумачити та схоплювати тонку різницю їхньої диференціації. І тут нам краще стане при нагоді прислів'я - “хто обізнаний, той більш захищений”, ніж “чим менше знаєш, тим міцніше спиш”.
Те, що в народі позначають “токсичністю” в сфері психічного здоров'я визначається певними розладами особистості. Це порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій особистості, яке охоплює зазвичай декілька психологічних сфер та майже завжди супроводжується особистісною і соціальною дезінтеграцією. Тут одразу варто наголосити, що не всі такі розлади будуть «токсичними», тобто нести багато шкоди оточенню, деякі - перш за все, своєму власнику. Адже ті, хто мають розлад, страждають і самі певною мірою від нього, а отже можуть потребувати психотерапевтичної допомоги, проте часто не є достатньо вмотивованими працювати саме над тими механізмами, що лежать в його основі. Отже, до “токсичних” відносять, в першу чергу, психопатичний, антисоціальний та нарцисичний розлад.
Найбільш небезпечним є психопатичний. Головними рисами є відсутність емпатії, здатності до співпереживання, жорстокість, відсутність почуття провини чи сорому. Наявна біологічна обумовленість цих рис - інакше функціонують відповідні ділянки мозку. Є дані про нетипову автономну нервову систему, яка вмикається в нормі в ситуаціях підвищеної небезпеки, чи коли робити щось завідома протиправне, на кшталт обману. Детектор брехні якраз і вловлює активність цієї системи, але тільки в тих, в кого вона функціонує коректно. Враховуючи нейробіологічні відмінності, прояви такого розладу вже є з дуже раннього віку і лишаються дуже стійкими протягом життя. До терапії ці люди можуть потрапити за судовим приписом, примусовою психокорекцією. Вони можуть доволі добре асимілюватись до соціуму, мати шарм, справляти гарне враження, бути дуже розумними, проте це фасад, за яким немає сумління та співчуття до інших. Завдяки своїм рисам вони можуть зайняти доволі високе положення в суспільстві, переважно аморальним та, різного гатунку, кримінальним шляхом.
Антисоціальний розлад має зовні ті самі характерні риси, але без нейробіологічних змін. Якщо психопатами народжуються, то соціопатами стають. Часто такі люди зростали в дуже поганому оточенні, навчились кримінальних речей від своїх “вчителів”, застосовували булінг, але переважно з метою вижити самим в тих умовах. Отже, робити жорстокі вчинки необов'язково було для них комфортним від початку, просто з часом вони привчились не перейматись докорами сумління та стражданнями інших. Про таке часто говорять, що “він був чудовою дитиною, доки не потрапив в ту старшу школу з поганими хлопцями”. Тому прояви можуть з'явитися і після 15 років. Переважно навіть фахівцям важко визначити різницю між цими двома типами у дорослих. Така інформація допомагає в складанні плану терапії та прогнозу ефективності. На взаємодії з оточуючими дана різниця практично не відображається. Тому не варто заморочуватись. Єдине, що треба знати - такі люди дуже небезпечні в самому прямому сенсі та глухі до болю інших істот, яких вони сприймають виключно, як засоби для досягнення своїх цілей. Ізоляція від них - найкраще, що можна зробити.