Як пережити втрату
«ЯК ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ»
ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛЬ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПЕРЕЖИТИ ¬ГОРЕ?
Вчитель часто виявляється безпорадним, коли стикається із необхідністю допомогти дитині пережити горе. Донедавна школа та вчитель часто відігравали вирішальну роль у допомозі цим дітям: адже саме школа складала більшу частину їхнього повсякденного життя. Після будь-якої трагедії звичні щоденні обов'язки можуть надати підтримку, створити відчуття комфорту та безпеки, а іноді й полегшити. Сьогодні ситуація ускладнюється тим, що більшість дітей позбавлені можливості ходити до школи та закладів дошкільної освіти, мусять більшу частину свого життя проводити вдома, що не дає змоги переключитися та відволіктися від переживань, пов′язаних з втратою.
Повернення до шкільних занять може бути важким навіть при дистанційному навчанні. Онлайн-зустріч із вчителями та товаришами потребує такої ж мужності, як і реальне повернення у колектив. Люди, які пережили горе, знають, як часом болісно сприймаються ¬будь-які слова навіть добрих знайомих. Тим часом, діти, не дуже чуйні у звичайний час, поводяться набагато більш природно і доброзичливо по відношенню до свого товариша, що страждає, ніж дорослі по відношенню до його батьків. Проте вчителі повинні стежити за тим, щоб дитину не дражнили і не задирали. Коли дитина повернеться до групових занять у будь-якій формі (очній чи дистанційній), вчитель повинен сказати, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужості з боку вчителя. Батьки та вся сім'я також вимагають підтримки. Важливо знати, що і в якому обсязі вони сказали дитині про втрату.
Поглинені у власні переживання батьки часто втрачають контакт з дитиною, і вчителі можуть ¬виявляються першими, хто помічає симптом неблагополуччя. Завдання вчителя – не чекати, коли станеться трагедія¬, а поговорити з дитиною про смерть, коли буде така можливість. Вчителю це зазвичай забороняється, вважається, що це не навчальні питання. Та й самі вчителі часто вважають, що дітей треба захищати від подібних думок. Проте вчитель має вміти допомогти своїм вихованцям, які переживають таку трагедію, як втрата когось із близьких.
Навіть із учнями початкової школи треба говорити про такі «заборонені» речі, як злодійство, брехня, хвороба, лікарня, смерть. Цим вчитель показує дітям, що з ним можна говорити про що завгодно. Якщо ж вчитель уникає ¬ подібних тем, то дитина, з якою трапилася біда і яка хоче поставити запитання, поділитися своїми переживаннями, не бачить нікого, до кого вона могла б звернутися.
До моменту, коли дитина закінчує початкову школу¬, вона повинна мати поняття про смерть як частину життя. Вчителі мають багато можливостей подати проблему смерті саме таким чином. Можливо, найпростішим і очевидним прикладом може бути розповідь про зміну сезонів протягом року.
В одній міській школі вчитель скористався смертю загального улюбленця-кролика. Досвідчений педагог ¬хотів прибрати його вночі, але молодий учитель наполягав на тому, що діти повинні його побачити, покласти в коробку і поховати — дуже просто, без жодних церемоній, під час шкільної перерви. Вони вибрали місце під деревом, діти принесли рослини та посадили їх на його могилі. Вчитель запропонував їм зробити книгу про свого кролика: вклеїти туди фотографії, малюнки, історію про кролика. Вони спокійно і без зайвих емоцій зробили дуже гарну книгу про кролика; урок було засвоєно, пам'ять житиме, а розмови про сумну подію допоможуть змиритися зі втратою.
Загальні рекомендації вчителям початкових класів при безпосередньому контакті з дитиною, що зазнала втрати
1. Спостерігайте за змінами в поведінці дитини, яка втратила когось із близьких. У перші тижні зазвичай спостерігаються тенденції до усамітнення, агресивність, гнівливість, знервованість, замкнутість, неуважність. Ставтеся до цього з терпінням, ніколи не показуйте свого подиву. Не дійте всупереч дитині.
2. Якщо дитина хоче поговорити, знайдіть час, щоб вислухати її. Це не завжди легко зробити, і все ж таки спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть зручний для цього час. При розмові слухайте не лише вухами, а й очима та серцем. Обійміть дитину, візьміть її за руку. Дотик має для дитини величезне значення, адже вона втратила тепло люблячої людини. Це дозволяє дитині відчути, що ви дбаєте про неї і будь-коли готові допомогти їй. Підтримайте її бажання говорити про того, кого втратила дитина, та робіть це самі.
3. Намагайтеся залучити найкращих друзів дитини. Якщо вам вдасться їх зібрати, поясніть їм, що коли хтось вмирає, кого ви любите, розмови про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам'ять.
4. Будьте готові до питань і будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питання народження та смерті. Вчитель ніколи не повинен боятися сказати: «Я не знаю». Дуже важливо знати культурний рівень сім'ї дитини, її релігійні настанови. Ваші власні почуття ¬ніколи не повинні вступати в суперечність із почуттями батьків або бентежити дитину.
5. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Якщо ваші очі сповнилися сльозами, не приховуйте цього. «Ти дуже любив маму, і я це розумію. Дуже сумно, що вона померла». У цей час дитині можна розповідати безліч зворушливих історій. Покажіть їй, що можна посміхатися та сміятися. «Мама любила клоунів, чи не так?» - Така фраза може стати початком розмови про цирк, і на уроці малювання можна запропонувати зобразити щось веселе.
6. Ніколи не кажіть: «Ти ж так не думаєш, чи не так?» Не кажіть, що ви сподіваєтесь на зникнення у дитини страхів і не намагайтеся змінити тему розмови. Діти чесні, вони кажуть, що думають. Їхні почуття реальні та сильні, і про них треба знати, їм треба вірити, про них треба говорити. Не слід вимовляти фраз типу «Скоро тобі стане краще». Набагато краще сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твій батько мав померти таким молодим. Я тільки знаю, що він любив тебе, і ти ніколи не забудеш його».
7. Намагайтеся бути у контакті з іншими родичами. Дитина швидко відчує зв'язок між вами та її сім'єю, і це створює у неї відчуття безпеки. Обговорюйте з ними зміни в поведінці дитини, її звичках.
8. Вчитель повинен з увагою ставитися до важких для дитини дат, що втратила когось із рідних. Такими днями є свята, коли діти вітають маму чи тата. Дитині, яка не має матері, треба порадити ¬приготувати вітання для бабусі. Звичайно, неможливо заздалегідь врахувати всі можливі випадки. Вчитель, який розуміє знання про те, що смерть не є забороненою темою, допоможе дитині, яка страждає, пережити важкий для неї період з мінімальними втратами. Звичайно, дитина, яка тривалий час не виходить із кризи, потребує спеціальної допомоги. Тут потрібна спеціалізована індивідуальна психотерапія як для дитини, так і для батьків, а часто корисною виявляється і сімейна терапія.
Загальні рекомендації вчителям середніх та старших класів
при спілкуванні з підлітком, що зазнав втрати
Найкращим введенням до заняття, присвяченого проблемі смерті, втрати близької людини, буде обговорення причин смерті — старість, хвороба, насильство, нещасні випадки, стихійні лиха, вбивство та самогубство, а сьогодні – ще й загибель на фронті. Наступні питання можуть стосуватися питань похорону та кремації. Чи бував хтось із вас на цвинтарі? Вчитель може організувати похід на цвинтар, показати могили історичних осіб. Загиблих воїнів. Можна показати культурні та релігійні відмінності у похоронних ритуалах; необхідно обговорити і світський похорон.
З цього моменту обговорення можуть стати більш відвертими, і вчитель має поцікавитися, чи всі хочуть взяти участь у них. Як правило, всі діти хочуть слухати, навіть якщо не прагнуть самі говорити. Як підтримати товаришів, які втратили близьких? Для спільної дискусії можна запропонувати тему: «Як допомогти людині, яка переживає горе?» Цікаво, що лише деякі пропонують говорити про померлого родича. І дуже важко буває пояснити сильне бажання людини поговорити про те, кого вона любила і тепер втратила.
"Якби ти помер, хотів би ти, щоб ніхто про тебе більше не згадував?" — спитав учитель одного цинічного підлітка. Не отримавши відповіді, він згадав Джона Леннона. «Уяви собі, що з дня його смерті про нього ніхто не заговорив би. Ніде не було б його фотографій, записів, щоб відчували його вдова та діти?» Цей приклад показав класу життєву необхідність живої пам'яті померлого.
Батьки мають бути уважними до дитини, якщо вмирає хтось із її однокласників чи друзів. Вона страждатиме так само, якби це були її брат чи сестра. Глибоко переживаючи те, що трапилося, підліток іноді «впадає в дитинство» і починає спілкуватися за допомогою жестів, а не слів.
Підліток може настільки зануритися у власні роздуми та переживання, що втрачає будь-який зв'язок із зовнішнім світом. Якщо ви помічаєте, що він забув, про що ви його запитали, постарайтеся виявити терпіння, спокійно повторіть своє запитання або скажіть, що ви теж часом забуваєте щось. Говорити дитині, щоб вона більше намагалася, не впадала в задумливість абсолютно марно: розумово вона абсолютно дезорганізована. Іноді можна запропонувати підлітку працювати на уроці так, ніби він зараз займався своїм улюбленим видом спорту. Цей прийом не полегшує горя, але допомагає учневі змусити себе працювати, не відстаючи класу. Причина порушення працездатності не завжди очевидна. Часом на дівчинку вдома покладають обов'язки померлої матері, і вона просто втомлюється і не відсипається, що прямо відбивається на її навчанні. Іноді ж дитина використовує своє горе як виправдання поганого навчання.
Крім обговорень, вчитель може порекомендувати підліткам та їхнім близьким відповідну літературу. Добірку такої літератури ми надамо пізніше. Наступного разу поговоримо про те, як дитина переживає смерть брата чи сестри, а батьки – смерть дитини.
Н. Зарічна, практичний психолог
