Казка про острів Зміїний, яку варто прочитати всім
Жив собі на світі острів. Крихітний такий і дуже милий. З усіх боків його омивали солоні води Чорного моря. Острівець любив море. Він розповідав йому ночами цікаві історії про тих людей, які колись тут жили. Море уважно слухало. Воно теж любило острів і ніколи його не затоплювало. Любили острів і перелітні птахи. Вони, навесні та восени, дорогою з Ирію чи у Ирій часто на ньому зупинялися для перепочинку. І хоч острівець не мав власної прісної води та в калюжі старанно збирав її, щоб своїх крилатих гостей напоїти.
Небайдужими були до острова боги та люди. В далекі сиві часи на ньому було поховано Ахілла, сина грецької морської богині Фетіди. На його честь на острові люди побудували храм. В ті часи острів звався Білим. Крім жреців у тому храмі мешкав сивий мудрий оракул, провидець чи провісник по нашому. Його звали Змій і був він родом зі Скіфії. Чому він називався Змієм? Бо він чи то був змієм, який вмів ставати людиною, чи то був людиною, яка вміла ставати змієм. Провидець Змій розмовляв з Богами, пророкував майбутнє, розумів мову птахів. Усі змії в околиці йому скорялися. Та за його велінням стали надійними охоронцями острова.
Про багатства храму світом Ахілла ходили легенди. Начебто все там зі срібла та золота: вівтарі, стіни, підлога та навіть колодязь, в який за волею богів з неба падала дощова вода. Казали, що на острові в одній з печер заховано щит Ахілла, викуваний богом вогню Гефестом. Щит начебто теж прикрашений золотом-сріблом, до всього він чарівний. На зворотному його боці записано слова, які може прочитати тільки найхоробріший та чистий серцем й помислами воїн. Ті слова – то могутнє прокляття, для ворога вони – вирок. Не один спритник мріяв про те, щоб віднайти чарівний щит, викуваний самим Богом чи бодай просто пограбувати храм. Всі наміри розбійників розбивалися об скелі Білого. Острів берегла любов та захисна магія старого провидця. Зміїне воїнство закручувало довкола острова шторми, відправляючи на морське дно кораблі злодіїв. Мабуть, тому острів з часом стали називати Зміїний.
Минули століття. Багато чого змінилося. З’явилися нові Боги. Храм Ахілла занепав, з його залишків побудували маяк. Не змінилася тільки любов острова до моря, дружба його з птахами і гарні взаємини з новими людьми, котрі поселилися на ньому. Ці люди були українцями та ніжно дбали про острів. Дуже довго нічого поганого не ставалося ані на острові, ані в околицях, ані у світі. Війни залишилися в минулому, світла у світі було трішки більше аніж темряви. Аж поки на сході людські заздрість, ненависть та лють не відкрили ворота до пекла. І вилізло з нього мерзенне потворне зло, яке пробудило чорного дракона. Звали дракона Росія. Він випалював вогнем міста та села, загиджував воду в ріках, умертвляв родючі лани, отруював повітря, випивав запаскуджені душі та перетворював колись людей на зомбі. Зомбі носили на собі страшний рашистський знак Z. Дракон отруював і слова, які промовляв. Слова ставали вірусом та ширилися землею. Ним хворіли мільйони. Дракона живила лють до всього світлого. Він сіяв смерть, і з того насіння проростало зло. Острів Зміїний, відчував, що і його дракон захоче отруїти та перетворити на зомбі. І ті сміливці, українські воїни, котрі його стережуть, його не врятують, тому що сили нерівні. Маленький острів плакав дощами, голосив вітрами, здіймаючи довкола хвилі.
